Тризубий Стас / «Тризубий» ювілей Стаса

Тризубому Стасу днями виповнилося б 60 років.

Рік тому, 28 січня, пішов із життя відомий український автор і виконавець Станіслав Щербатих, більш відомий публіці під псевдонімом Тризубий Стас. Він не дожив до свого 60-річного ювілею, який мріяв зустріти у колі друзів-музикантів. Але День народження співака колеги і шанувальники таки відзначили, як і належить митцеві – гарним (і що приємно, аншлаговим) концертом Українському домі в Києві.

Зоряний час Тризубого Стаса припав на кінець 1980-их – початок 1990-их років, період національної ейфорії і великих сподівань. Авторська пісня тоді користувалася шаленою популярністю і попитом, а Станіслав Щербатих був постійним учасником усіх найважливіших фестивалів тієї доби. Серед них чільне місце належить першій чернівецькій «Червоній руті–1989» і луцькому «Оберігу», також була маса звичайних виступів у містах і містечках. Співака з Івано-Франківська дуже любили творчі побратими і слухачі. Він «брав» аудиторією своєю дотепністю і гумором, а надто – гострою соціальною сатирою на радянські й пострадянські реалії. Чого вартувало хоча б виконання пісні «Гуд бай, Компартія, гуд бай» на фестивалях, організованих наприкінці 1980-их під патронатом (увага!) Комсомолу?

Не бракувало Стасові свіжих тем і за часів незалежності, адже ті негативні явища, які він висміював, ще довго жили. Артисту вдавалося доводити до кипіння не лише партномеклатуру, а й націонал-демократичних лідерів. Так, на концерті до свого 50-річчя Тризубий Стас перед антрактом заспівав «Ще не вмерла України ні слава, ні воля...» і додав насамкінець «перчинку»: «...ще нам, браття українці, усміхнеться доля-р». В’ячеслав Чорновіл, який сидів у залі мало не скипів і поривався був піти геть, але передумав. Він пішов у гримерку до Стаса, щоб його присоромити. Співак відповів, як завжди, жартівливою піснею, закаламбуривши іспаномовне гасло «venseremos» до варіанту «не всеремось, хоч як не прагнула б Москва». Чорновіл розсміявся – і гнів його умить розтанув. Якби не раптова смерть від третього інсульту, ми б почули ще не одну «тризубу» пісню. Торік Стаса відспівали у церкві на Аскольдовій могилі в Києві, а поховали на батьківщині, в Івано-Франківській області.

24 лютого в Українському домі відбувся вечір, присвячений 60-річчю з Дня народження Станіслава Щербатих. Його ініціатором виступила родина покійного артиста, яку охоче підтримали друзі-музиканти та земляки з Прикарпаття. Концерту програму розпочав сам Стас, щоправда, вже віртуально, у відеозаписі. Це були фрагменти майбутнього телефільму про виконавця, над яким нині працює Анатолій Кислій. Далі на майданчик виходили побратими співака. Першим із них виявився народний депутат України Володимир Філенко. Він пригадав, як уперше на початку 1990-их років заочно познайомився із Тризубим Стасом. Це було на Благовіщенському базарі Харкова, куди Володимир Пилипович заїхав у справах. Раптом він почув із касетної розкладки неймовірно дотепні українські пісні, в яких автор усіляко кпинив із радянської дійсності. Пан Філенко відразу ж купив ту касету і постійно слухав її в авто. За три дні він знав увесь репертуар Стаса і навіть співав його своїм друзям удома й на політичних мітингах. Власне, після одного з таких виступів на Майдані Незалежності, який кілька разів прокрутили по телебаченню, Володимир Філенко і Стас Щербатих запізналися особисто. Щоправда, і тут без гумору не обійшлося. Побачивши згадану картинку, обурений Стас десь знайшов телефон Філенка і запитав його з докором, мовляв, хто це дозволив співати пісні без дозволу автора? Володимир Пилипович, своєю чергою, запропонував зустрітися і поговорити. Після того рандеву вони стали товаришувати. А на згадку про друга депутат заспівав дещо з його творів.

Звісно, на Стасовому вечорі були й професійні виконавці. Вони ділилися спогадами і піснями. Веселі і водночас сумні, бо правдиві, композиції глядачам подарували Сергій Шишкін, Едуард Драч, Володимир та Ірина Шинкаруки, Олександр Смик, Стефко Оробець, Ігор Жук, Олег Сухарєв, Ганна Лев, Галина і Леся Тельнюк та інші. Особливо публіці запам’яталася міс «Вивих-1992» Ганна Лев, яка за допомогою звукового ефекту реверберації артистично ахала й охала, ніби в екстазі, але насправді вплітала у свої зітхання ключові слова українського лексикону. Такі, наприклад, як «воля». Під завісу свого поетично-еротичного шоу Ганна Лев сіла на шпагат. Каже, що зробила це спеціально для Стаса.

Письменники-гумористи Олександр Володарський і Ян Таксюр зачитали короткі твори, присвячені пам’яті товариша. На їхню думку, він розкрив нові можливості української сатири. Колись пан Володарський помилково вважав, що в Україні є лише журнал «Перець» і все, а виявляється поруч ще був і Тризубий Стас. Він умів дуже тонко відчути реалії життя і майстерно передати це у слові й музиці.

За сприяння друзів родини Щербатих у косівському видавництві «Писаний камінь» побачила світ книжка «Тепер я в пісні. Я живий», в якій зібрані тексти пісень Тризубого Стаса, його спогади, відгуки і статті про митця. Як розповіла дружина артиста, пані Марія, нині до виходу планується повне зібрання творів її чоловіка, адже він залишив по собі понад 300 пісень, оповідання, роман «Нічия земля», п’єси для молоді «Швидкий 55-й», м’юзикл «Коров’яча доля», виставу «У пошуках скарбів Полуботка». Отже, невдовзі шанувальники Станіслава Щербатих зможуть відкрити інші грані його таланту. Але, мабуть, найкращим подарунком для усіх зацікавлених стане іменний фестиваль авторської пісні на Івано-Франківщині. Він матиме просту і водночас веселу назву – «На вишеньки до Стаса».

Сергій Шебеліст, спеціально для «Арт-Вертепу»